ТЕКСТИ, ЛЕГЕНДИ
ТА СПОГАДИ.

ЛІТОПИС РУСЬКИЙ

_______________________

У рік 6479 [971]. …Учинивши мир із Греками, Святослав рушив у човнах до [дніпрових] порогів. І сказав йому воєвода отця його Свенельд: «Обійди, княже, [їх] на конях, бо стоять печеніги в порогах». Однак не послухав він його і рушив у човнах.

Тим часом послали переяславці до печенігів [гінців], кажучи: «Іде Святослав у Русь, узявши майна багато у греків і полон незчисленний, а з малою дружиною». Почувши ж печеніги се, заступили пороги. І прийшов Святослав до порогів, та не можна було пройти порогів, і став він зимувати у Білобережжі. І не було в них їжі, і настав голод великий, так що по півгривні [була] голова коняча. І зимував [тут] Святослав. А коли приспіла весна, пішов Святослав у пороги.

У рік 6480 [972]. Прийшов Святослав у пороги, і напав на нього Куря, князь печенізький. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, – окувавши череп його золотом, пили з нього. Свенельд же прийшов у Київ до Ярополка. І було всіх літ княжіння Святославового двадцять і вісім.

Трагічний епізод загибелі князя Святослава Хороброго, або Завойоника, збережений у літописах, надихнув українських письменників різних часів на відтворення деталей долання дружинниками порогів, перетягування човнів на валках, а також приголомшливої сцени раптової, неочікуваної битви з печенігами під оглушливий рев Ненаситця.

Микола Чернявський

ЧАША СВЯТОСЛАВА, 1918

_______________________________

…
Б’ють пороги, гримлять... Білі хвилі киплять...
Стугонять від напруження скелі...
Ллється п’яний кумис і цимбали бряжчать, –
Переможці і п’яні, й веселі:
«Гей, загинув-пропав руський князь Святослав!
Тепер вільно в степах печенігам.
Що здобув Святослав, все Куря одібрав,
Край-кінець тепер руським набігам!...»
В чашу пінний кумис князь Куря налива:
«Нумо вип’ємо вдвох, Святославе!»
П’є і знов налива, і сміється й співа:
«Піде скрізь про Курю тепер слава!»
А пороги дзвенять, а пороги ревуть:
«Хто нікчемний, той безвісті згине.
Славним смерті нема. У піснях оживуть.
Не умруть вони в рідній країні!...

Юліан Опільський (Юрій Рудницький)

ІСТОРИЧНА ПОВІСТЬ «ІДУ НА ВАС», 1928

__________________________________________________

Але ось  почувся здалека гук та шум води, яка розбивалася об гранітні скелі – це були пороги. Ось тут почалася для дружини Святослава найтяжча праця. Через деякі пороги переїздили уміло улицькі керманичі з усім набором, через інші треба було людей та набір перевозити берегом, а лише порожні човни сплавлювали водою вниз. Поміж скелястими лавами порогів була завжди смуга спокійнішої води, і завдання керманичів полягало саме в тому, щоб провести туди човни. Але це не завжди вдавалося, і кілька човнів розбилося таки об виступаючі чорні лави. Правда, це не спинювало походу, доки надвечір не доїхали дружини князя Святослава до п'ятого порога – Ненаситця. …

Коло Ненаситця заночували всі дружини, крім варягів. Ці перетягли свої човни уже з полудня, а надвечір були вже за порогом. При вогнищах розсілися лише самі руські люди. Усі мовчки поїли, що бог дав на вечерю, а відтак полягали спати. Варти не ставив ніхто, бо навіть печеніги знали про страшних духів Ненаситця і боялися їх. Навіть вдень боялися доїздити до самої води, бо, мовляв, хто задивиться у скажені вири порога, того він і невидимою силою пірве та зітре у своєму кам'яному млині. …

Раптом... Неначе вітер прошумів поміж рядами, неначе стадо горобців впало у гущаву, тікаючи від шуліки, почувся тихий брязк металу, удареного камінцями... Це хмара стріл налетіла на дружину, а рівночасно страшний вереск пронісся у повітрі. Здавалося, що усі темні сили, закляті у кам'яні гряди граніту, вигреблися з-під лісового покривала і йшли облавою на цього, хто осмілився оружною рукою перейти їх царство. Кількох дружинників крикнуло з болю, Святослав кинув лиш оком направо, а, побачивши ворога, задув у ріг голосно, звично, протяжно...

 Олександр Олесь (Кандиба)

«СМЕРТЬ СВЯТОСЛАВА» ІЗ ЦИКЛУ «КНЯЖА УКРАЇНА», 1941

_________________________________________________________________________

Ось біліють білим шумом 
I пороги Дніпрові, 
Мов цвітуть сади зелені
Або трави степові.

Нагло стріли полетіли,
Наче чорні блискавки...
«Печеніги, печеніги!!» 
– Закричали вояки.

«Приставай, виходь на берег,
Міцно меч в руці тримай, 
Не бери в полон лукавих:
Всіх на місті їх рубай!»

I почався бій кривавий, 
Б'ються лицарі-борці... 
А попереду вояцтва 
Святослав з мечем в руці.

Семен Скляренко

РОМАН «СВЯТОСЛАВ», 1959

_________________________________

Попереду стелилась далека й важка дорога – спочатку Днiпром, далi – морем. Багато з них вже не раз водили лодii з Киева до моря. Тепер вони сподiвались по повнiй водi пролетiти пороги, а все ж клали на лодii й насади всяке рухло: весла, керма, залiзнi кочети, котки – на випадок, коли доведеться волоком обминати пороги.

Павло Загребельний

РОМАН «ДИВО», 1968

___________________________

Вийшовши з Босфору, мали вони досягти області Мессемврії навпроти ріки Дичини, далі, тримаючись берегів, дійдуть до Констанції на річці Варні, від Варни проляже путь до Конопа, від Конопа – до Дунаю, де змішуються жовті води ріки з морською прозорістю, там протягнуться положисті піщані береги й круті глиняні, і ніде не зможуть вони пристати аж до самого входу в Дніпровський лиман, бо чатуватимуть на тих берегах печеніги, готові вмить напасти на необачних; та й на самому Дніпрі ще не кінець небезпекам: ще підстерігатимуть їх дикі кочівники в найвужчому місці коло порогів, де вбито князя Святослава, ще доведеться перебиратися через кам'яні шумливі пороги, і тільки в київських тихих водах скінчиться їхнє багатостраждальне, страшне плавання.

Тарас Шевченко

ДО ОСНОВ’ЯНЕНКА, 1839

____________________________________

…Б’ють пороги; місяць сходить,

Як і перше сходив...

Нема Січі, пропав і той,

Хто всім верховодив!...

Чимало шевченкознавців трактують рядки «Заповіту» про «рев (Р)ревучого» як вказівку на найбільший поріг, який називали, зокрема, Ненаситцем, Дідом, Ревучим, що конкретизує візію посмертного прихистку alter ego Тараса Шевченка ‑ на дніпрових кручах, там, де ревуть пороги, де живе українська козацька слава й витає непереможний козацький дух.

Тарас Шевченко

ЗАПОВІТ, 1841

________________________

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Пороги – «портал» у сакральний світ запорожців, «витіснених» ворогами України у своєрідне потойбіччя, «під пороги», у казці «Запорожці» Івана Нечуя-Левицького. Окрім романтичного співвіднесення образу порогів і запорозького козацтва, письменник у реалістичному ключі зображує життя і побут дніпровських лоцманів, захоплюється їх віртуозним доланням порогів і заборів…

Іван Нечуй-Левицький

ЗАПОРОЖЦІ (КАЗКА), 1872

__________________________________

Над Дніпром, коло славних порогів, в селі Старому Кодаку жив собі молодий лоцман Карпо Летючий. Як і всі лоцмани, він був потомок славних запорожців і мав увесь хист, всю вроду запорозьку. Високий, чорнявий та кучерявий! гарний з лиця, гарний з стану, кругом гарний, ще й до того сміливий! Ще змалку брав його з собою батько на байдаки та плоти, переводячи їх через пороги. Карпо знав добре всі пороги, всі забори, знав кожний камінь. Він любив пороги, бо зріс коло їх. Карпо любив летіти стрілою прудким козацьким ходом через пороги, летіти птицею з лави на лаву; любив слухати, як шумить Дніпро на порогах, як реве Звонець або Дід і обливає бризками його гаряче лице.    <…>.

Зашуміла вода й заревла. Кодацький поріг появився ввесь од берега до берега, ввесь білий, вкритий піною та бризками. Байдак загув і полетів з лави на лаву рівно, як стріла. В одну мить його перенесло через поріг! Вода обризкала гребців й присипала Карпові кучері. Судно тихо загуло, як порожня бочка. Всі перехрестились.

Карпо не зоглядівся, як байдак минув Звонецький, Сурський і Лохманський пороги. Його смілива й горда душа палала щастям. Водяна курява й бризки тільки прохолоджували йому лице.

Ще було чути, як стогнали вищі пороги, а тут уже заревів Дід, чи Ненаситець. Погода, на Карпове щастя, була все тиха та ясна. Сонце обсипало гарячим світом білі пороги й чорні Карпові кучері. Дід усе ревів та стогнав, все дужче та дужче, неначе десь ревла череда волів, неначе десь стріляли з гармат або дзвонили в великі дзвони. Од берега до берега на Дніпрі появився білий гребінь, неначе біла грива величезного коня. Ще пройшла хвиля, і перед Карповими очима встали з води дванадцять Дідових лав, страшних, сердитих, біснуватих. Карпове серце дуже застукало в грудях! Байдак уже був направлений стерном якраз на хід і летів, як стріла. <…>.

Пекло не було таке страшне, як Ненаситець! Зверху ревла вода, внизу кипіла хвиля. Цілі гори білої ревучої піни бились об каміння, скакали вгору, закручувались гребінями і знов падали назад на каміння. Од берега до берега ніби лютувала біла водяна буря, крутились вихри, вертілись чорториї, неначе все те викидав підземний вогонь або заховані на дні вітри.

У народній уяві, закарбованій у легендах і переказах, пороги асоціювалися з нечистою силою, яка полювала на християнські душі. Гранітні скелі, рев і клекіт чорториїв створювали атмосферу демонічного, інфернального, що збуджувало уяву і поетів-романтиків. Пороги – буремні, непередбачувані, смертоносні – вигідно відтінили похмурий антураж української літератури романтизму і сформованої ним традиції.

Ізмаїл Срезневський

КОРНІЙ ОВАРА, 1836

______________________________________

(Як поконтрактувавсь козак Корній Овара із бісом, і що з того було)

Койдак шумить, гуде Койдак,

Коргує хвилею, мов чвара.

Ген – скеля. Ген сидить козак,

Козак-небога – пан Овара.

Шумить під скелей хуртовий,

А понад скелей гай шумує;

По хвилі встав туман сідай,

По лавай ходить і ляцкує. <…>

Розрізав руку пан козак

Та й підписав контракт із бісом.

Койдак шумить, гуде Койдак, –

Козак із бісом вже за лісом.

Дніпрова Чайка (Людмила Василевська-Березіна)

ПОЕЗІЯ В ПРОЗІ «КОБЗА» (М. В. ЛИСЕНКОВІ В 50-Й РІК НАРОДЖЕННЯ ЙОГО)

Тільки промовив – душа розлучилася з тілом, душа розкололась на дві половини: на крилах могутнього вітру одна полетіла, залопотіла в зеленій траві, заграла в гаях кучерявих, ревнула в Дніпрових порогах, заплакала чайкою гірко, полинула просто до моря. <…> Хижо погнались за нею чорти та й зав’язли в лісах непролазних, у темних печерах, в ревучих порогах, в німих болотах… 

Микола Чернявський

ДНІПРОВІ ПОРОГИ, 1898

___________________________________

Гримлять, гудуть старі пороги,

Гримлять, і дзвонять, і ревуть;

І хвилі в скелі чорні б’ють

І лижуть боки їх одлогі.

Як на вогні, вода кипить,

Виводять кола чорториї

І в чорні пельки водянії

Втягають все, що набіжить.

Гойдає хвиля білі гриви,

Над нею носяться чайки,

В воді шукаючи поживи.

Летять на шуми здалеки.

 <…>

Дніпро ж і стогне, і шумить,

Укритий млою водяною,

І враз зривається й біжить,

Мов пекло вчувши за собою.

І тільки скелі кам’яні

Стоять гранітною стіною

Над прудкоходою водою

І нерухомі, й мовчазні.

За ними сонце погасає,

І темна ніч од них ляга,

І берег млою одяга.

Дніпро шумить, не затихає.

Шумиш ти, Дніпре, як колись

І наші прадіди шуміли,

А ми затихли, заніміли,

В німих рабів перевелись…

Адріан Кащенко

ОПОВІДАННЯ ПРО СЛАВНЕ ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ НИЗОВЕ, 1917

_____________________________________________________________________________

Плавали б Дніпром і великі судна – кораблі, коли б на цій річці не було порогів. Так звуться ті місця, де із дна на поверхню води випинаються від берега до берега скелі й каміння, іноді у кілька лав. Запорожці налічували порогів менше, ніж їх нараховують нині, а саме – дев’ять: Кодацький, Сурський, Лоханський, Звонецький, Ненаситецький, Вовниги, Будилівський, Лишній та Вільний. Окрім порогів, на Дніпрі були ще й забори – такі ж самі лави скель, тільки не через усю річку. їх (шість) називали так: Волошинова, Стрільча, Тягинська, Воронова, Крива й Таволжанська.

Першим порогом Дніпро спадає трохи нижче від устя Самари, якраз напроти Кодака, а останнім, Вільним, на кілька верст вище Кічкаса й острова Хортиці. Між цими порогами біля 60 верст, і саме тут зустрічалися перешкоди для плавання. Майже посередині порожнистої частини Дніпра розлігся поріг Ненаситець, або Дід. Із західного берега до східного, мов дванадцять разків намиста на шиї в дівчини, перетинає течію дванадцять скель, і через них перепадає дванадцятьма лавами стрімка вода. Нелегко тут пропливати. Треба мати на човні доброго, досвідченого стерняра; а проте проїхати можливо, бо посередині між скелями існує так званий козацький хід, і хоч він вихиляється то в один, то в другий бік, але вмілий стерняр може провести через поріг не лише човен, а й пліт, і навіть барку. Тільки покропить Дід людей піною, налякає трохи та й пустить далі…

Найбільший водоспад на Ненаситці збився під правий берег, ближче до скелі Монастирки, і те місце порога запорожці називали «пеклом».

Куди важче було козакам підійматися супроти води. На кожному порозі їм доводилося перетягати човни линвами попід берегом, а на деяких прямо брати човни на плечі й переносити їх до тихої води.»

Валер’ян Поліщук

НА ДНІПРЕЛЬСТАНІ (ЗБ. ЗЕНІТ ЛЮДИНИ), 1929

________________________________________________________

…Дніпро лежить у запаху степів

Стальною сталкою – пожмаканий в порогах.

Його блакитна бинда ковзнула на ребро,

Тручись об кам’янисту прорізь гирла;

Вискочила і знов лягла на плаз,

Щоб передертися на Хортицю гранітну.

Ось тут затихла,

Спазматично б’ючись,

Гуляйна воля й слава Запоріжжя,

Тут висипом хаток

Постали потім села,

Затоплені у степову, прозору синь.

Тут інженерна думка

Обмотувати скелі,

Щоб вирвати їх з коренем,

Шляхи Дніпром проклавши,

Та стомлена спадала, як і завше.

Володимир Домонтович (Віктор Петров)

ПОВІСТЬ «БЕЗ ҐРУНТУ», 1948

Цитата з твору дала назву масштабній сучасній виставці Довженко-Центру: «РІКА КРИЧАЛА, ВИЛА, ЯК ПОРАНЕНИЙ ЗВІР» (2023), де тонко зафіксовано екзистенційний жах перед техногенним знищенням природи, як рафіновану рефлексію інтелектуала, який бачить за бетонуванням Дніпра втрату національного міфу.

Куратори Довженко-Центру через кінематографічний досвід радянської модернізації Дніпра досліджують історію індустріалізації річок та сучасні екологічні трагедії, щоб знайти шляхи деколонізації природи й нового співіснування з водоймами.

___________________________________

Моторовим човном ми їздили вниз по ріці до порогів. Ми стояли на березі й слухали рев збентеженої ріки. Ріка кричала, вила як поранений звір. З рани кошлатого звіря текла блакитна кров. Бурхливий плин розчавлював блакить. Шал ріки вабив своєю небезпекою.

Путеводитель по Днепру и его притокам : 32 иллюстрации, карты, тарифы и расписания рейсов пароходов. / сост. П. Балицкий. Киев : Изд. Днепровского Госпароходства, 1928. 334 с.

__________________________________________________

(сторінка 172)

Но как только закуют в цепи Днепр,– все живописные села, оставшиеся позади нас, все давнее, овеянное легендами и героизмом, туманное прошлое крепостничества и помещичьего разгула, все пороги, справедливо называемые проклятьем природы – будут залиты водой и безудержным потоком энергии в 650,000 сил..

Ліна Костенко

(ЗІ ЗБІРКИ «МАНДРІВКИ СЕРЦЯ»), 1961

______________________________________________

Свої і чужі тривоги,

незгоди людських взаємин,

як давні дніпровські пороги,

лежать на шляху моєму.

Та серце повік не здорожиться,

І страху не знає недаром.

Мій прадід був запорожцем.

Водив за пороги байдари.

У поемі «Скіфська одіссея» (1983) Ліна Костенко художньо моделює пейзаж дніпрових порогів, які мають подолати греки, герої поеми,  мандруючи в торгівельних справах українськими, чи то пак ‑ скіфськими ‑землями. У порівнянні порогів зі Сциллою та Харибдою, завдяки гіперболізації образу дніпрових круч створюється величний і по-романтичному жаский образ порогів як символу міці й стійкості, самобутності нашого краю та його мешканців.

Ліна Костенко

СКІФСЬКА ОДІССЕЯ, 1983

___________________________________________

Ревли пороги. Був страшний той клекіт.
В Дніпрі стояли Кам'яні Стоги.
Богів з Олімпу марно тут і кликать,
тут владарюють інші вже боги.  <…>

Але ж яке ревіння безнастанне!
Це описать – зламається перо.
Куди ви, греки? Тут якісь титани
загородили скелями Дніпро.

Киплять, ревуть і піняться потоки.
Шалений вир закручують вали.
Тут треба йти в село Переволоки,
просить людей, щоб пе-ре-во-лок-ли.

Тут вантажу з човнів не наноситись.
Це поєдинок каменю й води.
Тут Шум-Порог, Будило, Ненаситець, –
тут дев'ять їх, попробуй обійди!

У поезії українських дисидентів пороги, які, хай і затоплені, усе ж не знищені, «промовляють» до нашого національного сумління й закликають до боротьби, символізують, власне, дисидентський «абсурдний бунт» проти системи, що врешті-решт зламав її зсередини. Пороги – це українське минуле, яке можна приховати, але не можна знищити. Це метафора незламного українського духу, який можна приспати, але не викорінити, бо він оживає в нащадках і знову веде у бій за свободу, за право бути українцями на своїй землі.

Іван Сокульський

________________________

Я владар каменю.
Ось тут мої пороги...
Мій дім – стоїть.
Я владар каменю.
Вернулися дороги –
з усіх століть!

Я владар каменю.
Ось тут – моя тривога,
мій перший день...
Нема доріг! –
Молитвою до Бога –
Дніпро іде.

Я владар каменю.
Далека Україна
в моїх очах...
Як довго ждать!
Як важко – на колінах –
тримать меча!

***

Я мовчу, як Дніпрові пороги,
я мовчу, як ця хвиля – внизу.
Як тримає тривогу дорога, –
так тамую у крові – грозу.

ДНІПРОВІ ПОРОГИ

____________________________________________

Повсталий камінь, здвигнувши плечима,
спинив цей степ та не спинив Дніпро.
Він далі йде; кипить, спадає – рине...
Мов дикий тур, усе, що стрів, зборов.
Спішить Дніпро. Його стихія – море.
Глибінь його – і небо і гроза.
Як грім! – вода... Як море, Дніпр просторить.
Здолавши шлях, він все – сказав!

***

                          Б’ють пороги, місяць сходить...

Пороги! Пороги!.. Послухай –

чути пісню шалену (завмерлу)!

Камінь козацького духу –

потоплені нині ґранітні говерли.

„Клекочемо тут і заховуєм гнів.

І не знаєм спочинку і втоми...”

Заховують Січ саркофаги віків –

непокори кар’єри, гніву і грому!

„Нап’ємося нараз не гнилої води, –

цілющої спраги Тараса!..

І щоб ревом степи розбудить –

виглядаємо слушного часу”.

ЖУРНАЛ «ПОРОГИ» (АРГЕНТИНА, БУЕНОС-АЙРЕС), 1949-1957

__________________________________________________________________________

Український літературно-мистецький журнал «Пороги» став справжнім культурним осередком для українців у Південній Америці. Заснований як щомісячне видання про літературу, науку та культуру, часопис об'єднав навколо себе талановитих українських письменників, поетів та публіцистів, які опинилися за кордоном. На своїх сторінках журнал публікував художні твори, наукові розвідки, новини з життя громади та унікальні історичні матеріали, допомагаючи зберігати національну ідентичність, рідну мову та зв'язок із батьківщиною за тисячі кілометрів від дому.

АЛЬМАНАХ «ПОРОГИ» (САМВИДАВ, ДНІПРОПЕТРОВСЬК), 1989-1991

_____________________________________

Літературно-мистецький та громадсько-політичний самвидавний журнал, народжений у часи занепаду радянської тоталітарної системи на Січеславщині. Його засновником став видатний поет, правозахисник і політв'язень Іван Сокульський, який повернувся до рідного міста після 13 років ув’язнення та суворих таборів. Попри тиск радянських спецслужб, часопис став трибуною вільного слова, де публікувалися заборонені твори, історичні правди про козацьке минуле та маніфести українського відродження. Назва «Пороги» перетворилася на символ прориву крізь греблі радянської цензури, ставши безпосереднім передвісником відновлення державної Незалежності України.

КУЛЬТУРНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЩОМІСЯЧНИЙ ЧАСОПИС «ПОРОГИ» (ЧЕХІЯ), з 1993

______________________________________

Заснований громадською організацією «Українська ініціатива в Чеській Республіці». Друковане видання виникло з ініціативи педагога та політикині Лідії Райчинець-Затовканюк у відповідь на потребу в україномовному журналі для української громади після суспільних змін 1989 року в Чехії, відродження діаспори та нових міграційних хвиль.

Від заснування «Пороги» були простором для перетину ідей різних поколінь українців – нащадків міжвоєнної еміграції та новоприбулих. Часопис реагував на події в Україні й Чехії, фіксував життя громади та формував публічну українську присутність у чеському контексті.

Часопис виходить у паперовому форматі, а електронна версія доступна у форматі PDF. Друковане видання реалізується видавцем – Українською ініціативою в Чеській Республіці – за фінансової підтримки Міністерства культури Чеської Республіки в межах програми підтримки інформації мовами національних меншин.

ВИДАВНИЦТВО «ПОРОГИ», з 1997

_________________________________________

Дніпропетровське обласне комунальне підприємство локального масштабу, яке стало інституційним продовженням легендарного топонімічного бренду на рідних теренах.  З моменту заснування видавництво виконує важливу місію збереження історичної пам'яті Придніпров'я через сучасну книгу. За десятки років своєї діяльності воно здобуло визнання завдяки випуску праць місцевих авторів, сучасної української поезії, дитячої пригодницької прози та науково-фантастичних творів. Саме тут побачили світ яскраві роботи відомих дніпровських письменниць, зокрема казки та історичні оповідання Еліни Заржицької, міське фентезі Ольги Кай та художня проза Юлії Купіч.

МАЙСТЕРНЯ ГРАВЮРИ ТА МАЛЮНКУ «ПОРОГИ» (МІСТО ДНІПРО), з 2013 р.

_____________________________________________________________

Легендарний культурний осередок, створений художниками Сергієм Алієвим-Ковикою та Андрієм Соколенком на базі традицій однойменного самвидавного часопису дисидента Івана Сокульського. Розташована у приміщенні Музею українського живопису, майстерня є живим простором для збереження та розвитку класичних видів друкованої графіки: офорта, ксилографії, ліногравюри та літографії. Вона функціонує як відкритий мистецький цех, де на автентичних верстатах створюються авторські відтиски, а також регулярно проходять виставки, лекції та практичні майстер-класи для популяризації українського графічного мистецтва.