Новицький Яків Павлович (1847–1925)

Історик, археолог, етнограф, фольклорист, краєзнавець, педагог та музейний діяч, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук [ВУАН], засновник і перший директор Запорізького обласного краєзнавчого музею та засновник Олександрівського крайового архіву. Він є одним із найґрунтовніших польових дослідників і фундаторів джерелознавства та краєзнавства Нижнього Подніпров’я й Дніпрових порогів. Його багаторічна подвижницька діяльність заклала наукову основу вивчення Запорозького краю, а зібрані ним матеріальні, писемні та усні джерела врятували від забуття масив унікальних топонімів, козацьких переказів, археологічних пам'яток та документальної спадщини регіону.

Понад 30 років життя присвятив системним польовим дослідженням Дніпрових порогів, острова Хортиця, Великого Лугу та руїн Запорозьких Січей. Він здійснив розвідки Надпоріжжя, розкопав понад 100 курганів і склав першу детальну карту острова Хортиця, якою надалі послуговувався Д. І. Яворницький. Дослідник зібрав унікальні колекції козацьких старожитностей (ікони, люльки, зброю), зафіксував комплекс фенологічних та ботанічних спостережень (укладений ним знахарський травник відзначено срібною медаллю Московського університету). Крім того, Новицький створив один із перших і найповніших фотолітописів Дніпрових порогів, скель, островів та вікових дубів, а також записав масив народної пам'яті – переказів, топонімів і легенд про запорозьку старовину, зберігши для науки відомості про об'єкти, згодом затоплені водами ДніпроГЕС.

_________________

Провідні праці:

Новицкий Я. П. С берегов Днепра: (Очерки Запорожья): Путевые записки и исследования. Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края. Екатеринослав, 1905. С. 11–205.

Новицкий, Я. П. Народная память о Запорожье: Предания и рассказы, собранные в Екатеринославщине (1875–1905 г.). Екатеринослав : Тип. Губернского Земства, 1911. 116 с.

Новицький Я. П. Острів Хортиця на Дніпрі, його природа, історія, старожитності. 3-тє вид., перероб. Запоріжжя : АА Тандем, 2018. 112 с.

_________________

• Народився в селі Аули Катеринославського повіту в дворянській родині, що генеалогічно походила від полковника Ілька Новицького (соратника Івана Мазепи) і мала родинні зв'язки з гетьманами Іваном Мазепою та Пилипом Орликом. Здобувши базову освіту в Олександрівському повітовому училищі, він займався глибокою самоосвітою під впливом праць М. Костомарова, В. Антоновича, І. Срезневського та М. Сумцова. Розпочавши педагогічну діяльність у 1869 році у співпраці з бароном М.  Корфом, Новицький став новатором шкільного українознавства. У 1877–1878 роках його усунули від учителювання «за поширення в народі українофільських тенденцій», однак він продовжив дослідницьку роботу як опікун земських шкіл і секретар училищної ради, за що пізніше був відзначений орденами Св. Станіслава ІІ і ІІІ ст. та Св. Анни ІІІ ст.. У 1880 році супроводжував художника Іллю Рєпіна Запорозьким краєм для збору натурних типів до картини «Запорожці». Наприкінці життя (1924–1925) здійснив науковий подвиг, рятуючи від ліквідації архіву понад 23 тисячі аркушів найдавніших документів Олександрівського повіту кінця XVIII–XIX ст., власноруч перенісши їх до власної оселі незадовго до смерті.