Яворницький Дмитро Іванович (1855–1940)

Історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник та академік АН УРСР. Багаторічний очільник Катеринославського обласного музею (нині Дніпропетровський національний історичний музей імені Д. І. Яворницького), фундатор краєзнавчих колекцій та невтомний збирач козацької старовини. За свій винятковий внесок у збереження національної пам’яті та вивчення історії України сучасники й наступники шанобливо називали його «козацьким батьком» і «запорізьким характерником».

Дослідження унікального природного та історико-культурного комплексу Дніпрових порогів посідає центральне місце у науковій спадщині Д. І. Яворницького. Вчений роками вивчав цю територію, документуючи топоніміку, етнографічні перекази та професійну майстерність дніпровських лоцманів. Кульмінацією його польової праці стало керівництво Дніпробудівською археологічною експедицією (1927–1932 рр.), яка проводила масштабні новобудовні рятувальні розкопки перед пуском Дніпрогесу. Завдяки цим розвідкам вдалося зафіксувати пам'ятки порожистої частини Дніпра та здобути десятки тисяч унікальних експонатів для музейного фонду України перед їх варварським затопленням.

_________________

Провідні праці:

Яворницький Д. І. Дніпрові пороги : геогр.-іст. нарис. Дніпропетровськ : Промінь, 1989. 142 с.

Яворницький Д. І. Вольності запорозьких козаків / пер. з рос. Дніпропетровськ : Січ, 2002. 359 с.

Яворницький Д. І. Запорожье в остатках старины и преданиях народа : у 2 ч. Київ : Веселка, 1995. 447 с.

Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків : у 3 т. Львів : Світ, 1990. Т. 1. 319 с.

_________________

• Народився на Харківщині та здобувши освіту у Харківському університеті, вчений присвятив усе життя комплексному вивченню й популяризації спадщини Запорожжя. Його життєвий шлях сповнений яскравих подій: Яворницький послугував натурником для образу козацького писаря на знаменитому полотні Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». У буремному 1919 році він урятував музейні цінності від розграбування, особисто переконавши Нестора Махна видати музею охоронну грамоту та виділити дрова для опалення закладу. Дослідник принципово дотримувався наукової незалежності – у своїх опублікованих працях він жодного разу не згадав ідеологів марксизму-ленінізму, через що в 1933 році зазнав політичних цкувань, таврування в «буржуазному націоналізмі» та звільнення з музею.