Смолічев Петро Іванович (1891–1947)

Археолог, історик, музеєзнавець, першодослідник всесвітньо відомого Шестовицького археологічного комплексу, член Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК) та один із провідних польових археологів Дніпрельстанівської експедиції в районі Дніпрових порогів. Він зробив вагомий внесок у дослідження пам'яток неоліту, доби бронзи та давньоруського часу, поєднавши академічну археологію із винятковою майстерністю польової графіки та креслення.

Керував археологічними загонами Дніпрельстанівської експедиції безпосередньо у зоні майбутнього затоплення порожистої частини Дніпра (1927–1932). На посаді старшого археолога він провів масштабні дослідження культових пам'яток неоліту на острові Похилому (1928), розвідки та розкопки на островах Таволжаний, Перун, Орлина Стрілиця (1929), вивчив наскельні зображення між Лоханським та Вовнизським порогами, а також сформулював наукову концепцію послідовної зміни культур у Дніпровському Надпоріжжі.

_________________

Провідні праці:

1. Смолічев П. І. Археологічні розкопки на терені Дніпрельстану, в с. Кічкасі Запорізької округи у вересні–жовтні 1927 р. Збірник Дніпропетровського краєвого історико-археологічного музею. Дніпропетровськ, 1929. Т. 1. С. 161-234.

2. Смоличев П. И. Днепростроевская археологическая экспедиция Наркомпроса Украины. 1931–1932. / Науковий архів Інституту археології НАН України. Ф. 6. Арх. спр. 71. 86 арк.

3. Смоличев П. И. Хронология главнейших моментов Днепровского строительства. 1921–1932. / Науковий архів Інституту археології НАН України. Ф. 6. Арх. спр. 73. 148 арк.

_________________

• Народився в селі Княжичі Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Шосткинського району Сумської області) у родині священика. Здобув ґрунтовну освіту в Чернігівській духовній семінарії, Санкт-Петербурзькій духовній академії та Санкт-Петербурзькому археологічному інституті, вільно володів французькою та латиною, а також був талановитим художником-графіком. Брав участь в ХIV Археологічному з’їзді у Чернігові в серпні 1908 р. Згодом він викладав у Чернігівському учительському інституті, очолював археологічний відділ Чернігівського державного музею та здійснив епохальні розкопки дружинних курганів і городища у с. Шестовиця. Влітку 1927 року на прохання академіка Дмитра Яворницького був залучений до Дніпрельстанівської експедиції, а від 1931 року завідував сектором послідовної зміни культур Державного музею Дніпробуду в Запоріжжі. У 1933 році за радянського режиму був заарештований як «неблагонадійний» через духовне походження і зв'язки з українськими вченими та висланий до Середньої Азії. Останні роки життя працював в Інституті історії, археології та етнографії АН Таджицької РСР у Душанбе.